Друк
Категорія: Статті та інтервю
Перегляди: 440

Зараз побутує мода на "успішність". "Успішні" мами, "успішні" бізнесмени, "успішні" студенти, "успішні" фрілансери, "успішні" стартапери, об'єднання "успішних" людей ітд ітп. "Неуспішність" спримається як слабкість і дефект. "Неуспішний"(з точки зору суспільства) - буде позбавлений уваги, суспільного статусу, поваги, визнання.
"Успішні" сяють посмішками і розсипають навколо себе такий же ореол. На противагу ж їм постає інша частина натовпу - люди з начепленими гримасами похмурості і презирства. Ці не переймаються успішністю чи реалізованістю, у них головне - створити образ і далі вже підтримувати його всіма силами не залежно від наповненості - є вона чи нема. Цей образ вони гордо несуть на собі протягом перебування поза рідними стінами і використовують для захисту, нападу на випередження ти інших маніпуляцій.
Ось два основних тренди популярних в українському суспільстві моделі 2016 року.
Який із цих трендів є адекватнішим і ближчим людській природі?

Відповідь - жоден.
Ці два, здавалось би, антиподи в той же час свідчать про одне і те саме - вдаваність. Імітацію. Неправдивість. Симуляцію.
Жодне зусилля не може бути спрямованим виключно на формування зовнішнього образу. Чи "успішного", чи "пантового", чи "я все знаю і нічому не здивуюсь", чи будь-якого іншого. Життєва енергія, замість наповнити вас зсередини, наповняє вашу оболонку назовні і не більше. Вона - енергія, зусилля - витрачається виключно на підтримання імітаційного іміджу, його підживлення. Такі люди рано чи пізно - усе залежить від їхнього ресурсу - закінчують погано,  - неврозом, психологічним або психічним розладом.
Імітація і видавання бажаного за дійсне - негативний наслідок життя у псевдощасливій псевдокраїні під назвою срср. Уже чверть століття такої країни нема, а ми все ще продовжуємо жити по її принципах, серед яких і подвійні стандарти, і імітаційність усього, і зарозумілість і ще багато чого. Роблячи від цього гірше в першу чергу самим собі.
Але і тут не все так просто. Адже, швидко казка мовиться та повільно діло робиться. З чого почати? Перший крок - зізнатися собі у імітації. Це зазвичай найтяжчий і найскладніший крок, він робиться довго і дійти до нього теж дуже важко, особливо коли доводиться жити чи працювати у аналогічному середовищі. Тоді взагалі шансів мало. Але нема на світі нічого неможливого, навіть гора може прийти до Мохамеда при потребі :)
Наступний крок - побороти свій страх. Адже як не крути, жити за маскою завжди легше ніж показати себе більш справжнім. Найкращий спосіб подолати страх - зробити те, чого боїшся. І чим швидше це зробити, тим швидше закінчаться вічні нерви, з ним пов'язані.
Третій крок - починаємо будувати себе зсередини. Тут допоможе робота над своїм фізичним тілом, духовним, розвиток задатків і талантів та розширення сфери інтересів.
До чого ми хочемо спонувати читачів цією статею? В першу чергу до того, аби вони зрозуміли: часу у нас всіх занадто мало для витрачання його на ілюзорне існування. В другу - до прагнення і розкриття по максимуму своїх талантів та задатків. І нарешті, в імітації неможливо стати насправді щасливим. Ці короткі миті втіхи викаблучування перед оточуючим слабо тішитимуть у години і дні внутрішньої пустоти та беззмістовності.
Тож радісного усім настрою, щоденного натхнення, невтомного руху вперед у розвитку та досягненні нових висот :)