Total Views: 222

Травматичний стрес (до якого відноситься війна) – це особливе переживання в результаті взаємодії дитини та навколишнього світу. Він виникає у ситуаціях, в яких є загроза власному життю, життю близьких або загроза фізичному здоров’ю чи образу «Я».

У дітей ще немає досвіду подолання стресових викликів, тому вони дивляться на батьків, на їх реакцію та поведінку, аби знайти шлях, який підкаже як пристосуватися краще.

Тому, незалежно від віку дитини, головним буде емоційна стабільність дорослих поруч.

       (James D. Morgan/Getty Images)

Завжди починаємо з турботи та піклування про себе, практикуємо навички стресостійкості та відновлення ресурсу, адже навіть приховані страхи та тривоги батьків , діти чітко зчитують на сто відсотків.

Дитяча реакція на стрес залежить здебільшого від віку та ступеню розвитку, і за кожною з них стоять потреби, котрі прагнуть до задоволення. Розглянемо їх детально:

Вік

Реакція на стрес

Потреби

Рекомендації

0-3 роки Роздратування, безупинний плач, набридливість, «прилипання» до матері, агресивна поведінка, кусання. Фізична близькість батьків чи піклувальників, максимум тактильного контакту. Можна використовувати синхронне дихання з мамою для заспокоєння, обійми всім тілом, гру з долоньками, масажі, спільний сон.
4-5 роки Почуття безпорадності, апатія, страх розлучення навіть на короткий проміжок часу. В іграх можуть відтворювати сюжети травматичної події, свідком або учасникам якої вони були. Ігри можуть стати зацикленими на одному сюжеті, мати трагічну кінцівку. Безпека, почуття стабільності та передбачуваності, спільна діяльність з батьками. Можна обережно запропонувати інші варіанти розвитку гри, організовувати герою гри безпечне місце. Корисним буде пальчикове малювання, будування хатинок, наметів, відбудова зруйнованих пірамідок, веж з конструктору.
7-10 років Почуття провини, злості, неспроможності. Ігри та фантазії в котрих дитина грає роль супергероїв. Стабільність, безпека, можливість пізнання світу та оточення. Намагатися вибудувати розпорядок дня, тижня, ввести сімейні традиції – це те, що дає психіці відчуття стабільності і опори. Говорити про стан і почуття, не залишати складні питання без відповіді, розказувати правдиво, але згідно віку та розуміння дитини.
11-13 років Роздратування, бунт, непогодження з правилами та вимогами, депресія страх або агресивна поведінка. Визнання емоцій, бути прийнятим, розвиток, безперервність. Важливо розподілити ролі і обов’язки в родині. Забезпечити можливість звільнятись від агресії та надлишку емоцій через активність та творчість. Дати можливість піклуватися (догляд за рослинами, тваринами, молодшими дітьми). Підтримувати ініціативи, не тиснути.
14-18 років Реакції подібні до дорослих, емоційна нестабільність або, навпаки, заморожування емоцій; небезпечна поведінка, паління, вживання алкоголю; суїцидальні тенденції. Визнання однолітків, стабільність, успіх; прагнення до свободи разом з потребою у захисті батьків. Підтримувати, хвалити за їх досягнення або подолання складнощів. Дати розуміння, що батьки завжди готові поговорити і бути поруч, але й організувати власний простір та час щоб побути наодинці. Бажано допомогти знайти те, що може викликати інтерес, корисну діяльність, форму благодійності по силам підлітка. З повагою ставитися до почуттів і переживань, розуміючи що криза війни накладається на вікову кризу підліткового віку.

На жаль, ми живемо в той час, коли неприємні реакції – це нормальні реакції на ненормальну ситуацію. Тому для успішного проходження цих життєвих випробувань батькам треба озброїтися терпінням, уважним та турботливим ставленням до себе і своїх дітей, вірою в себе та перемогу. А також, бажано, допомогою кваліфікованого спеціаліста, котрий допоможе вистояти психологічно.

 

 – Олена Гукович, психотерапевт (інтерперсональна психотерапія, арт-терапія)