Сьогодні я вирішив торкнутися більш психоаналітичної теми, розуміння якої, на мій погляд, допоможе розібратися як багатьом батькам у розумінні їхньої дитини, так і з власними внутрішніми конфліктами.
Термін запроваджує німецький психоаналітик, творець теорії об’єктних відносин Мелані Кляйн.
Персекуторна тривога – це та деструктивна форма переживань, яка відповідає за відчуття критики, переслідування, покарання, завдання шкоди, смерті, що наближається. Страх смерті – це те, з чим дитина стикається вже з народження, залишивши тіло матері, і первинні довербальні психологічні захисту спрямовані на те, щоб ізолювати відчуття страху смерті.
У сучасній психології часто існує думка, що визначальним у тому, як дитина справляється з тривогою, є здатність матері приймати, давати емпатійну підтримку, безумовну любов, прийняття та демонструвати свою неруйнівність у відповідь на будь-які істерики та крик дитини.
Однак насправді все складніше.
Почнемо з того, що багато в чому здатність справлятися з тривогою впливає конституційний фактор. Те, яка дитина народилася – більш менш агресивний, тобто. з сильною або слабкою агресивною конституцією, у парі з базовим рівнем тривоги, багато в чому може визначати його здатність витримувати власну тривогу.
Це простежується у простих прикладах:
1) одна і та ж жінка може бути ідеальною контейнуючою матір’ю з однією дитиною, проте з другою постійно відчувати, ніби божеволіє, не витримує, ламається;
2) дитина вже на старті демонструє те, як вона смокче груди – спокійно чи агресивно, жадібно, помірно чи ліниво, наскільки вона при цьому неспокійна, як часто кричить і яка інтенсивність її крику;
3) у дорослому віці спостерігаються сильні перепади настрою. Перехід від відходу до різких імпульсивних істерик, ступінь прояви агресивних тенденцій, постійно висить на батька, сильний страх незнайомих, а часом і людей близького кола (тато, бабусі, дідусі, тітки, дядька, брати і сестри).
Важливо розуміти, що персекуторна тривога полягає не лише у страху смерті, а й у страху пошкодити улюблений об’єкт. Іншими словами – дитина на несвідомому рівні може відчувати настільки сильні деструктивні фантазії осушити, забрати, знищити значний об’єкт (материнські груди), що не справлятиметься з інтенсивністю власного афекту (гнів, лють).
В результаті провал спроб любити буде замінена на ідеалізацію об’єкта, в рамках якої мати і материнські груди розщеплюватимуться на ідеальні груди, наповнені відчуттям всемогутності, непогрішності, прийняттям, і переслідують груди, наповнені бажанням переслідувати, отруїти, знищити, убити.
Поступово персекуторна тривога може набувати нового виду відносин із значним об’єктом – жадібність, заздрість, ревнощі. І тут вже набуває здатність матері витримувати тривогу дитини, під якою може бути закладений деструктивний афект різної сили. Будь-який батько підтвердить, що істерика істериці різна. Буває така, з якою малюка береш на ручки і легко впораєшся. А буває істерика, коли дитина буквально кричить з такою силою, що вкладає в батька деструктивний імпульс неймовірною силою. Звідси виходить фраза «зводить мене з розуму».
Згадаймо той факт, що дитина спочатку не здатна конкурувати з батьком ні в чому. Він менше, у нього тільки-но зароджується свідома частина психіки, яка лише до двох років почне обростати слабкою вербалізацією. А зверху цього – первинний захист психіки – всемогутній контроль, суть якого – створення ілюзії того, що дитина сама себе годує, керує материнськими грудьми, а трохи пізніше – матір’ю.
Багато батьків стикаються з тим, що їхня дитина здатна поводитися так, що в якийсь момент складно з цим справлятися. Як часто я чую від матерів маленьких дітей: він поводиться спокійно з усіма, крім мене. Зі мною він майже не їсть, вічно висить на мені, істерика при одяганні та роздяганні, при будь-якому кроці вправо та вліво». Це з несвідомим бажанням дитини контролювати свого батька, керувати його емоційним станом, демонструючи своє всемогутність. Частота та інтенсивність переживань якраз і залежить від рівня персекуторної тривоги.
Відчуваючи деструктивні емоції стосовно значимого об’єкта (материнських грудей) дитина може відчувати як страх її знищення силою свого афекту, і провину за потенційно завдані збитки. Від того дитина прагнутиме наділяти груди (а потім мати і надалі всі значущі об’єкти) «хорошістю», ізолюючи всі «погані» емоції, користуючись примітивними психологічними захистами, такими як розщеплення, ізоляція, заперечення та вищезгадане всемогутність.
Проте імпульс і уявлення «поганих» грудей зберігатиметься і формуватиме внутрішній конфлікт, з яким дитина буде чи не справлятиметься через конституційний фактор, відчуття внутрішньої опори, особливості зміщення афекту.
Під усуненням афекту я розумію вибір того, як будуть реалізовані деструктивні тенденції. Це можуть бути не тільки постійні істерики, відмови від співпраці (під час їди, одягання, укладання, навчання горщика і т.д.), а й відхід у себе, в рамках чого амбівалентний конфлікт кохання/ненависті програватиметься через гру, сновидіння, у малюнках і т.д. Я згадую одну з перших сесій, на якій дитина ховала «погані» іграшки, закопуючи в піску – павуків, монстрів, а на очах залишала лише «милі» іграшки. Так він демонстрував прагнення сховати, приховати свої деструктивні тенденції, сповнені персекуторної тривоги.
З написаного вище видно, що спосіб вибудовувати об’єктні відносини з партнерами у відносинах, друзями, колегами по роботі багато в чому визначається не тільки здатністю матері виконувати своє завдання батька, а й конституційним фактором, а також непередбачуваним шляхом реалізації афекту (робота зміщення).
Зазначу також, що в міру дорослішання персекуторна тривога може і зміщуватиметься на батьківську постать, особливо в тих випадках, де батько схильний бути більш критичним, категоричним, віруючим у те, що ремінь і кут – найкращі інструменти виховання. Переслідуюча постать батька може залишати відбиток на все життя і вплітатися в початкову тривогу дитини, яка формується до включення батьківської фігури у свій внутрішній світ.
До персекуторної тривозі може приплітатися і кастрационная тривога, у межах якої хлопчик провалює спроби конкурувати з батьком через деспотичності останнього, чи тривога знищення матір’ю, якщо та демонструє підвищену агресивність у спробах дівчинки конкурувати любов батька. Відтепер батьківські постаті набувають характеру переслідувачів, у межах лише найпримітивніші психічні захисту, як ідеалізація, заперечення, розщеплення та ізоляція можуть допомогти вижити в патологічному середовищі, що і буде визначальним у формуванні психічної структури дитини.
Вище описаний один з найбільш деструктивних варіантів розвитку подій, проте важливо розуміти, що навіть якщо і мама і тато люблять, що приймають і намагаються зробити максимально здоровий емоційний клімат для своєї дитини, сила афекту останньої в парі з конституційним фактором може мати вирішальне слово, в результаті чого дитина виросте у дорослого, способом комунікації якого буде переважно ідеалізація, знецінення та відсутність уміння встановлювати стійкі стосунки.
– Павло Думанський, психоаналітик
Ukrainian 
English