Матір, що страждала все життя з чоловіком

 

Вітаю, друзі! Нижче хочу викласти черговий допис дорослої дитини своєї матері, яка все життя знаходиться в нездорових стосунках з партнером. На цьому прикладі я хочу показати, чому дорослим дітям не варто приймати в цьому участь.

Автор:
«Добрий день, моя мама має сильну психологічну травму через постійні зради тата. Ще коли ми були дітьми ми з братом бачили, що наші батьки погано живуть разом: постійно сварилися, тато ображав і міг руку навіть підняти» — аб’юз, початок.

«Причому вона казала, що він поганий, але хотіла з ним залишитися; просила нас, щоб ми з ним поговорили, щоб він схаменувся і більше не зраджував» — попадання в меланхолічний стан, в якому агресія конвертується в жаль до себе.

«З кожним роком життя нашої сімʼї було схоже на санта-барбару мама постійно нас втягувала у їх відносини, маніпулювала нами замість того щоб поставити крапку і розійтися з ним» — показник залежності від емоційних гойдалок.

«Ця ситуація вже роками тягнеться; просимо дуже маму, щоб вона пішла до психолога, готові їй навіть оплатити його, а вона не хоче, каже ще здайте мене у дурдом ітд. Що нам робити, ми з братом просто хочемо нормально спілкуватися з 2 батьками, а не вчити їх жити» — робота з психологом загрожує їй, бо розвити свідому частину для неї — це визнати, що все життя вона втратила на знаходження в залежних стосунках.

Відповідаю:
«Бажання спілкуватись з батьками, як просто з батьками — це частий дофаміновий гачок, який я спостерігаю в своєї роботі.
Я маю на увазі наступне — вашою свідомою частиною ви, скоріше за все, прекрасно розумієте, що ніколи не зможете отримати від матері цей досвід спілкування — просто, як з матір’ю.

Але роки втягування вас з братом в емоційні гойдалки між батьками могли сформувати в вас залежність від цих емоційних гойдалок, через що в дорослому віці, маючи можливість НЕ приймати участь в цьому, ви і далі втягуєтесь.

Нервова система, як наркоман, звикає до сильних емоційних вспалахів, буйства нейронів, під час чергового емоційного родео. Хоча свідома частина страждає.
Вам стане легше, якщо ви визнаєте важку реальність — скоріше за все ви з братом ніколи не зможете отримати від матері то, чого ви насправді очікуєте — щоб вона нарешті відволіклась від СЕБЕ (навіть не від батька, від себе) та звернула увагу на вас — своїх дітей.

Чому вона на це не здатна?
По опису у вашої матері може бути ригідна структура психіки, через що її психологічні захисти первинні та закостенілі, і вони не дадуть її свідомій частині побачити реальність, в якої її “#стосунки” завжди носили характер, по Робін Норвуд, хворобливої форми залежності.
Рекомендую вам з братом роботу з психологом, щоб вже нарешті вам допомогли сепаруватись від матері, сформувати кордони, отримати то, що ви не отримали від стосунків з нею, і жити нарешті далі».

 

 

Друзі, ніколи не пізно вийти з співзалежних стосунків. Я пригадую кейс із книг Ірвіна Ялома, де он описує роботу з 70+ літньою жінкою, яка мала емоційну залежність від свого молодого психолога. Ніколи не пізно.