Total Views: 55

Ми запускаємо новий цикл, в якому розповідатимемо про історії успіху великих людей.
Дебютним буде матеріал про найвідомішу кутюр’є ХХ століття.

“Коко Шанель казала мені: “Людина-легенда приречена розчинити себе в міфі – і з допомогою цього укріпити міф”. Сама вона так і вчинила. Вигадала собі все – сім’ю, біографію, дату народження і навіть ім’я” – Сальвадор Далі

Коко зняла з жінок жахливий корсет, який на її думку, тиснув на тіло та не давав розвиватися мускулам. Шанель вважала, що на настрій людини сильно впливають запахи, і подарувала представницям прекрасної статі парфуми «Шанель №5». До неї чорний колір вважався кольором трауру; вона ж зробила його кольором елегантності, а її маленька чорна сукня посіло почесне місце в гардеробі кожної модниці. Також Шанель зробила популярними коротку стрижку, штани і легке романтичне пальто. Вона завжди дотримувалася свого головного девізу: «Мода змінюється, але стиль – ніколи». Шанель ніколи не створювала колекції лише на один сезон, вона творила на роки. Якось в інтерв’ю вже немолода Коко зізналася французькому кореспонденту, що вперше сказала правду про себе зовсім нещодавно – на прийомі в лікаря. Та додала: «І це я, яка ніколи не говорила правду навіть своєму кюре!»

Потаємність завжди була важливою частиною її натури: переписувати окремі фрагменти життя вона почала набагато раніше, аніж в її біографії з’явилися факти, які вартувало б приховати. Вона приховала рік свого народження – журналістам довелося дочекатися її смерті, щоб нарешті написати: «Коко Шанель народилася в 1883 році». В юності вона вигадала казочку про свого батька-мільйонера, який виїхав в США. Тож спробуємо припідняти завісу над таємничим життям головної модельєрки ХХ століття.

Коли Габріель виповнилося 12, померла її мама, яка довший час хворіла на туберкульоз. Через багато років Шанель згадувала: «Я в дитинстві випила дуже гірку чашу. В 12 років в мене забрали все, я відчувала, що померла!» Через кілька днів тато відвіз Габріель разом з її сестрами в сирітський притулок, влаштований в жіночому монастирі в Обазині. Відтоді Шанель жодного разу не бачила батька. В притулку існувало чимало правил та табу, які звичайно ж не подобалися бунтарці Шанель. Тому відносини дівчинки з черницями відверто не складалися. Щоб дати сиріткам професію, їх навчали шиттю. Щоправда, це були лише ази: подовжити спідницю, зробити кайму, розшити серветку.

Як це не дивно, маленька Габріель часто не могла впоратися з цими елементарними речами – вона колола пальці, губила голки, і результат її роботи часто не задовольняв вимогливих черниць. Насправді, в цих дебютних провалах дівчинки немає нічого дивного, адже вона була народжена, щоб творити, а не мавпувати когось. Цю тезу підтвердили канікули, які Габріель провела в родичів. Там Шанель вперше переконалася, що шиття може бути не просто рутинною роботою, але і дуже цікавим заняттям. Габріель допомагала своїй тітці перекроювати та прикрашати капелюхи. Коли вона бачила як страшні капелюхи перетворювалися на оригінальні аксесуари, в її очах палали яскраві вогники. Так зароджувався оригінальний стиль Шанель.

Майбутня кутюр’є дуже сумувала за татом, який чомусь забув про своїх «сиріток». Щоб не страждати від насмішок подруг Габріель вигадала таку байку: «Мій батько доглядає за своїми виноградниками в США і для того, щоб він приїхав сюди має трапитись щось серйозне, адже ви розумієте, що через дурниці ніхто не стане перепливати океани».

У 18-річному віці Габріель, не витримавши лихої монастирської долі, вирішила втекти звідти. Однак невдовзі Шанель зрозуміла всю безглуздість цього вчинку, адже вона опинилася на вулиці без жодного франка в кишені. Довелося знову повертатися в монастир. Згодом Шанель перевели в Інститут Богоматері в Мулені. По завершенню навчання дівчинку скерували на роботу в магазин Свята Марія, який торгував приданим для наречених.  Габріель приймала замовлення, підшивала плаття та продавала виставлений товар. Вона могла дозволити собі винайняти окрему кімнатку, де насолоджувалася довгоочікуваною свободою. Невдовзі Шанель почала заробляти набагато більше, адже вона приймала приватні замовлення, які почала шити вдома. Так в Габріель з’явилися перші постійні клієнти.

Проте тоді Шанель не хотіла все життя просидіти за шиттям. Вона мріяла про кар’єру співачки. Габріель виступала в кафешантані «La Rotonde». В невеликому репертуарі Шанель нараховувалось лише дві пісні, які схвально сприймала неперебірлива муленська публіка: «Ко-ко-рі-ко» та «Хто бачив Коко в Трокандеро?». Коли глядачі хотіли викликати Шанель на біс, вони скандували: «Ко-ко! Ко-ко!». Згодом це прізвисько замінило їй ім’я. Невдовзі невеличкий Мулен став затісним для нашої героїні. Вона переїхала в Віші, куди на курортний сезон з’їжджалося багато парижан. Однак місцеві кафешантани відмовлялися брати Шанель на роботу. «Ти занадто худа і не вмієш танцювати. До того ж, в тебе жахливий голос. Я чув ти непогано шиєш. Думаю, тобі краще взяти голку в руки і забути про сцену», –сказали Шанель на одній з співбесід. Але вона не хотіла слухати. Габріель записалася на уроки танців та співів. Для того, щоб якось звести кінці з кінцями Шанель довелося влаштуватися на роботу рознощицею цілющої води.  Попри всі зусилля, з Шанель співачки не вийшло. Але, так навіть краще. Адже в шоу-бізнесі – тисячі посередніх вокалісток, а в світі моди – лише одна геніальна Шанель.

Під час своєї короткої кар’єри співачки Коко познайомилася з Етьєном Бальсаном, офіцером у відставці, який був її прихильником. Через деякий час вони почали жити разом в нещодавно купленому Бальсаном помісті Руальє, але участь утриманки явно не влаштовувала Шанель. Вона завжди хотіла заробляти сама і ні від кого не залежати. Тоді ж з’являються перші контури її стилю. Габріель прекрасно розуміла всю безглуздість корсетів, які сковували рухи, тому вона звернула свою увагу на чоловічий костюм і, зокрема, на штани. Коко зробила акцент в своїх колекціях на зручності. Й це було влучання в десятку. Етьєн люб’язно надав Шанель свою холостяцьку квартиру в Парижі. Опинившись в своїй стихії, Коко почала творити. Її бісили складні моделі капелюхів з пір’ям, квітами та іншими дрібничками, котрі домінували в моді початку ХХ століття. Шанель не збиралася дотримуватися цих канонів. Капелюшок від Коко був простим, лаконічним та елегантним. Нові моделі блискавично завоювали парижанок. В 1910 році квартира Бальсана вже стала занадто малою для все зростаючих масштабів робіт кутюр’є. Тому вона переїхала на вулицю Камбон, де відкрила своє ательє «Моди Шанель».

Скоро відбулися зміни й на амурному фронті. Коко закрутила роман з успішним бізнесменом Артуром Кепелом. Стосунки з ним були вигідними для Шанель ще й з фінансової точки зору – він дав їй гроші для відкриття магазину капелюхів. Цікаво, що згодом Коко поверне своєму екс-коханцеві гроші, які він дав їй, щоб допомогти стати на ноги. Популярність Шанель  зростала шаленими темпами, вона постійно крутилася в колах паризької богеми, залучаючи щоразу більше клієнтів. В 1913 році Коко відкриває свій бутік в Довілі, в вітринах якого виставляє шовкові блузи, легкі куртки, шкіряні жакети, плащі для прогулянок та інші незвичні для тих часів предмети жіночого гардеробу.

Далі буде…