Своєю манерою одягатися я спричиняла насмішки оточуючих, але в цьому й полягав секрет мого успіху. Я виглядала не так, як всі. І ще я мала крила. А якщо ти народжуєшся з невеличкими крилами – головне не заважати їм вирости.” – Коко Шанель

Влітку 1914 року війна застала Шанель в Довілі. Ніхто не вірив, що в розпал такого чудового літа розпочнеться кривав м’ясорубка. Але не так сталося, як гадалося. Вулиці міста миттєво опустіли, чимало закладів позакривалися. Перед тим як піти на фронт Кепел дав Коко корисну пораду, якої вона послухала і ні разу про це не пошкодувала. Він сказав ні в якому разі не закривати бутік й діяти по ситуації. Французька влада не чекала, що війна протриває більше 6 тижнів, тому вони навіть не здогадалася запастися зимовою формою. Це зіграло на руку Коко. По мірі того, як французькі війська відступали, кількість біженців в Довілі зростала. Також в це місто приїхали тисячі парижан, які вважали, що тут буде легше перечекати бурю, ніж в столиці. Справи Коко пішли вгору.

«Вони потребували не лише капелюхів, через відсутність кутюр’є, вони почали звертатися за одягом. В моєму ательє були лише модистки. Але такі дрібниці не могли зупинити мене. Я швидко зробила з них кутюр’є. Для бізнесу це виявились чудові часи, адже всі інші ательє закрилися, а тому в мене не було жодного конкурента. Перед відкриттям біля дверей магазину вилаштовувались кілометрові черги, для зручності клієнтів я наказала поставити перед входом маленькі столики та лавки. Коли опускалися штори від палючого сонця, створювалось враження, що це тераса вишуканого кафе. Тут не подавали страв та напоїв, але гості постійно обговорювали останні події».

Ситуація кардинально змінилася, коли французи почали перемагати. Восени 1914 парижани покинули Довіль і Коко залишилась без своїх vip-клієнтів. Тоді Шанель приймає ризиковане рішення поїхати в Париж. Й нюх вкотре не підвів її. Тепер вона не мала відбою від клієнтів в магазині на Рю Камбон. Під час Другої світової війни справи Шанель йшли кепсько. Вона закрила всі швейні ательє. Коко так пояснювала цей свій вчинок: «Це був не час для суконь. В мене склалося враження, що епоха відходить і що більше ніколи не будуть шити сукні…». Критики Шанель називають причиною цієї паузи банальну помсту. «Вона не змогла пробачити своїм працівникам того, що вони в 1936 році проти її волі брали участь в маніфестаціях за підняття зарплатні та скорочення робочого дня. Початком війни вона скористалися, щоб подати холодну страву, яку вона відстоювала довгих три роки. Тоді вона виставила на вулицю аж 4000 працівників. В своїх інтерв’ю Шанель демонструвала тепле ставлення до людей, однак ті хто знав її близько стверджували, що в житті вона ставилася зверхньо навіть до власної прислуги», – стверджує Гел Вон в своїй книзі «В ліжку з ворогом: таємна війна Коко Шанель»

Ті ж хто малює кутюр’є білими фарбами стверджують протилежне: «Коко була дуже вимогливою начальницею. Але вона завжди намагалася дати своїм працівницям гідний відпочинок. Деякі дами щорічно на 15 днів їхали в відпустку в Мімізан, де Коко за свої гроші знімала для них кілька будиночків в сосновому лісі. Крім того Шанель забезпечувала їх безкоштовним харчуванням та виплачувала їм за цей період зарплатню в повному об’ємі. Щоправда, скоро така халява для працівниць Шанель закінчилась. Мер Мімізана відмовився впускати швей до себе, оскільки місцеві жіночки скаржилися, що парижанки спокушають їхніх чоловіків», – пише один з біографів Шанель.

В 1954 році, після тривалої паузи, Шанель показала паризькій публіці свою нову колекцію. І вона вперше в житті провалилася. Але Коко не збиралася опускати руки. Вона зробила ставку на США. Й вкотре не прогадала. В 1955 році її нова колекція підкорила Новий Світ.

Маленька чорна сукня

Своє найвідоміше плаття Коко придумала в 1926 році. За однією з версій, це була данина пам’яті її коханому Артуру Кепелу. Коко сильно переживала його трагічну загибель в автокатастрофі і ледь не скоїла самогубство. Шанель не могла носити за Артуром траур, оскільки не була його офіційною дружиною, тому вирішили вшанувати його пам’ять одягнувши всіх інших жінок в маленьку чорну сукню. Існує й інша версія появи LBD (Little Black Dress). Провідні модельєри того часу шили одяг з довгими шлейфами та величезною кількістю оборок: такі плаття були незручними та важкими. Якось, будучи на прем’єрі в «Гран-Опера», Шанель побачила ці жахливі туалети дам та вигукнула: «Так більше не може продовжуватись! Я їх усіх переодягну в чорне!» Наступного дня Коко засіла за роботу. Головною особливістю сукні була повна відсутність зайвого. Шанель також хотіла прикрити нею коліна, які вважала найпотворнішою частиною жіночого тіла.

Спочатку LBD всі критикували, адже чорний тоді вважався кольором трауру. Однак вже через півроку на Коко, наче з рогу достатку, посипалися замовлення. Журнал Vogue написав, що за цією сукнею майбутнє, адже воно стане уніформою модниць всіх часів. Дозволити собі  її могла будь-яка жінка, незалежно від матеріального статусу.

Шанель №5

Якось в Мерилін Монро запитали, що вона одягає, лягаючи спати. Акторка посміхнулася та відповіла: «Шанель №5». Ця фраза чудово характеризує популярність одного з головних творінь Габріель. В 1921 році коханий Коко князь Дмитро Павлович познайомив її з парфумером Ернестом Бо. Він запропонував Шанель на вибір дві серії зразків: під номерами від 1 до 5 і від 20 до 24. Бо так розповідав про аромат, який він відкрив: «Я колись відчув його в північних країнах, це була виняткова свіжість, яка йшла від річок та озер під опівнічним сонцем. Шанель вибрала пробірку №5».

Ці парфуми зробили справжній фурор серед модниць. Й це пояснюється двома причинами. Першою була висока якість та новизна складових. Вперше аромат парфумів не асоціювався з жодним відомим запахом, з жодним поєднанням кольорових ароматів. Це був абсолютно новий запах. Коко зауважила, що створила: «парфуми для жінок, які пахнуть, як жінка».

Другим фактором, який вплинув на їх популярність стала оригінальна презентація. До Шанель виробники продавали парфуми в флаконах з диковинними орнаментами, різноманітної форми, а на кришку часто ставили якусь фігурку. На поверхні флакона зазвичай робили багате гравірування. Коко ж, як Мікеланджело, просто відсікала все зайве. Вона випустила парфуми в флаконі в формі паралелепіпеда. Єдине, чим вона прикрасила його, це гранений під смарагд корок і скошені по краях та заокруглені грані самого флакону.

Чималеньке здивування спричинила й назва парфумів. Адже в ті часи були популярні довжелезні назви на кшталт «Вечірнього сп’яніння» чи «Посмішки квітня». А Шанель наважилася назвати парфуми своїм іменем. Це виявилось черговим вдалим рішенням Коко.  «Найпростіше завжди буде найкращим. Чому 5? Все просто. З тих пробірок, які запропонував Бо, я вибрала п’яту. Також це моє щасливе число», – пояснювала кутюр’є. Коли парфуми «Шанель №5» вже були готові Габріель не спішила їх продавати, а зробила черговий геніальний маркетинговий хід. «Я тобі їх не продаю, а дарую», – говорила Коко своїм знайомим, вручаючи незвичний флакончик. Ефект першої безкоштовної дози швидко дався взнаки. Модниці, випробувавши новинку, миттєво розповідали про неї своїм подругам. Тому тодішній Париж чекав дня коли в магазинах з’являться ці парфуми майже з таким самим нетерпінням, як тепер фанати очікують виходу чергового епізоду Гри престолів. Не дивно, що коли «Шанель №5» надійшли в продаж біля магазинів стояли кілометрові черги. Якщо ви хочете, щоб кількість ваших клієнтів зростала в геометричній прогресії, приходьте на тренінги з Олена Коссак.