Total Views: 265

 

Під час проведення тренінгів та загалом у процесі тренінгової діяльності, ми стикаємося із однією з найчастіших проблем – проблемою перетворення групи людей у колектив, а також із мотивацією кожної конкретної людини до відчуття інших учасників, до їхньої роботи як команди.

Розпочнемо з того, що коли ми над колективом не працюємо, стосунки між його учасниками встановлюються у довільному порядку, базуючись в основному на особистому домінуванні. Тренінги при цьому не завжди і допоможуть – адже люди вже між собою про все «домовились», і міняти нічого не збираються. А все тому, що дану ситуацію простіше попередити, ніж потім виправляти. Для початку, варто окреслити – що вирізняє колектив серед інших груп людей?

В першу чергу, це – наявність спільної цілі. Проте спільна ціль допомагає лише у короткостроковому періоді. Адже у довгостроковому, при відсутності місії – вищої мети існування підприємства – ціль перетворюється з групової у індивідуальну, і при нормальних надходженнях кожен просто починає «гребти під себе», що в результаті призводить до розвалу підприємства. Не даремно всі світові гуру економічної думки та теоретичного і практичного менеджменту зупиняються на постановці місії підприємства і перенесення її на цілі виробничого процесу.
Коли готова місія, її можна поступово починати проштовхувати в інформаційне поле підприємства, підкріплюючи поточними завданнями.

Далі наша місія стане базою для створення цінностей підприємства, серед яких можуть бути, зокрема, такі:

      • Високий рівень обслуговування Клієнтів;
      • Найкраща серед конкурентів Клієнтоорієнтованість;
      • Екологія виробництва;
      • Розробка екологічних процесів всередині підприємства;
      • Соціальна діяльність;
      • Взаємодія між працівниками у позаробочий час (не плутати з утворенням неформальних груп, які часто виступають деструктивно по відношенню до управлінської структури і здатні навіть її руйнувати в угоду власним амбіціям);
      • Соціальні проекти;
      • Підтримка малозахищених верств населення;
      • Взаємодія з органами влади;
      • Створення нових цінностей суспільства.

Ну і третім етапом є власне сам team-building, який потрібно робити не «для галочки» – а з метою створення в людей відчуття особистості сусіда по роботі. «А що він зараз відчуває?», «А як він себе тут почуває?», «Хто ця людина, який у неї характер, з яким настроєм вона щодня сюди приходить?» і таке інше. Коли люди почнуть краще відчувати одне одного, вони і самі матимуть краще самопочуття в колективі, не буде враження «пустоти», «самотності серед усіх», вони розумітимуть свою причетність і відчуватимуть зв’язок з колективним ядром.

Коли між людьми встановлені людяні стосунки, їм вже не так легко працювати не на совість, прикриватися чужою роботою, вдавати відношення, імітувати настрій. Серед співробітників з’являються доброзичливі, щирі стосунки, які дають дві великі переваги: можливість мирного розв’язання непорозумінь та довгострокову роботу в одному підприємстві, що є вигідним як для працедавця, виробничого процесу, так і для самого працівника найбільше.

Продуктивних виробничих відносин вам!