Total Views: 374

 

 

 

Бізнес-тренерка та психологиня Олена Коссак:

 

ЯК УРЯТУВАТИ БІЗНЕС І ПЕРЕЖИТИ ВІЙНУ

 

– Олено, працюєте з бізнесом уже не один рік. Як, на вашу думку, змінилися виклики для підприємців із початком повномасштабної війни?

Зараз, під час війни, основний виклик – це все-таки психологічна стійкість усіх нас. Раніше головні меседжі були в тому, що люди не вірять у свою справу, не вірять у неї і їхні колективи. Загалом, усі виклики, з якими стикається бізнес, зокрема малий і середній, можна поділити на внутрішні та зовнішні. Саме внутрішні стали складними для українських підприємців, бо ж ядро системи має бути добре налагодженим. Якщо ти – керівник, засновник – хочеш, щоб твій бізнес працював, то маєш бути людиною, котра присвячує йому найбільше часу.

На другий день після вторгнення я зробила стрим, у якому закликала під- приємців, керівників бути на робочому місці, з колективом. Лежати десь на березі моря й успішно керувати фірмою – це обман.

Власне, плекання внутрішнього середовища впливає на роботодавців. З погляду ринку праці, керівник є клієнтом, а продавець – носієм робочої сили. У нас, за радянською системою, усе перевернуто з ніг на голову. Поки ця ідея не буде змінена, нам буде важко будувати бізнес. Тож основні питання, які ми обговорювали з клієнтами, – це налагодження системи менеджменту, психологія управління, секрети керування персоналом тощо. Прийшовши в колектив, одразу бачите: це середовище адекватне чи токсичне. В Україні й досі чимало токсичних середовищ, і так ми й далі годуємо систему, що працює на пригнічення.

 

– Чи можна сьогодні говорити про успішний бізнес? Чи це радше підтри- мання минулого стану?

Дуже цікаво зараз спостерігати за фірмами. Одні піднялись, інші опустилися. А «пробний заплив» для підприємців щодо їхньої винахідливості почався ще зі спалахом коронавірусної інфекції. З погляду американського науковця Іцхака Адізеза, щоб фірма циркулювала, у неї має бути чотири типи керівників: виробник, адміністратор, підприємець та інтегратор. Перший зосереджений на виробленні максимально якісного продукту чи послуги, він найактивніший на підприємстві. Другий налагоджує внутрішні процеси. Третій працює над поступальним рухом фірми, він – генератор ідей. А найбільш збалансовує всіх четвертий – лідер, котрий створює цінності та сенс існування фірми. Коли до мене приходять підприємці, я кажу їм: «Ви заробляєте гроші, але у вашого підприємства має бути місія». Цю ж модель слід пронести через воєнний стан. Треба пропускати крізь себе війну та її виклики, адже так керівники фірм, із підтримкою колективу, зможуть рухатися. Наприклад, наша компанія від початку повномасштабної війни кілька місяців працювала по шість днів на тиждень. І це дуже допомогло – люди були зайняті, трохи відволікалися від новин; також ми взяли на роботу переселенців, донатили на ЗСУ. До того ж ринок слід диверсифікувати, працюючи як на внутрішній, український, так і на зовнішній, закордонний, хоча й це не гарантує успіху. Підприємництво – це завжди діяльність під час кризи.

– А як змінилася ваша робота психолога з початком вторгнення? Кому допомагаєте?

Раніше, ще до повномасштабної війни, я була залучена до проєкту, де допомагали військовим, учасникам АТО, зокрема, відпрацьовували з ними стресостійкість, управління емоціями, постановку цілей. Коли ж почалася війна, потрібно було взаємодіяти з психоемоційними травмами, а також фізичними, що їх провокують. Це стосується кризової психології, коли працюємо з тілом, відновлюємо пам’ять, щоб підкріпити зцілення психіки, але не занурюємо у сенс самої травми, не говоримо про неї, якщо тільки людина сама цього не захоче.

Такі кризові стани виникають через несподіваний подразник, наприклад, початок війни. У когось це може статись лише раз, і тоді людина адаптується, а в когось гостра кризова реакція виникає постійно.
До речі, перші два місяці травма перебуває в тілі (її симптомами є тремор кінцівок, неспокій, головний біль, підвищений тиск, сухість у роті, порушення сну, втрата апетиту), а потім все, що тіло не відпрацювало, повертається у саму психіку.

Після 24 лютого ми приймали сотні переселенців, я їздила до притулків. Люди потребували термінової допомоги, бо саме так можна зменшити загрозу розвитку посттравматичного стресового розладу. Це дуже важливо. Згодом я долучилася до американського проєкту, де онлайн допомагали людям, котрі залишалися в Україні (навіть в окупації), а також тим, котрі виїхали за кордон.

 

– Олено, що порадите українцям – і звичайним людям, і тим, хто має бізнес?

Кожному слід пропустити війну крізь себе, не можна «заморожуватися» та чекати, що вже завтра все закінчиться. Війна – це катарсис, і вона впливає на весь світ.


Людина має розбудити свою емпатію та почати відчувати. Інакше одного дня ми просто вб’ємо себе разом із планетою. Насправді ці події ставлять під сумнів те, як ми жили раніше, а також усі цінності людства. Слід говорити, плакати, допомагати, бо лише так зможемо пережити війну. Зцілення від травми полягатиме в тому, що людина стане сильнішою, коли переосмислить, що з нею сталося. Це багатоступеневий процес. Але ми можемо жити тут і тепер та отримувати від цього максимальне задоволення.

Розмовляла Юлія Осим