Total Views: 91

 

Вітаю! З вами Павло, і сьогодні ми поговоримо про вибудовування кордонів вашої дитини.

Я працюю вже 6 років, і вже неодноразово до мене звертались батьки з бажанням привести дитину для корекції поведінки. При тому, на мою думку, працювати у першу чергу треба не з дітьми, а саме з батьками у таких випадках.
Бо саме батьки – ти, хто будують кордони своєї дитини, користуючись Законом, правилами, здоровим сенсом. Але повернемося до початку.

Будування кордонів вашої дитини починається приблизно з моменту, коли вона починає повзати. Але це ще час, коли батьки контролюють рух дитини не голосом, а фізично – не дають дитині повзти туди, де є небезпека, торкатися того, що може бути небезпечним чи закривають від дитини небезпечні місця (заглушки на розетки, усі маленькі предмети забирають, щоб малюк їх не таскав до рота та ін.).

Але саме психологічні кордони батьки починають будувати тоді, коли в малюка формується мова. І одне з перших слів, яке дитина має засвоїти – це слово «ні». «Ні, не можна бити маму, ні, не можна її кусати, ні, на дорозі грати заборонено, ні, не можна бути з мамою в туалеті, треба почекати зовні» та ін. Звісно це стосується не тільки мами.

Я зауважу те, що мова йде про керування безпекою дитини та формування її розуміння, що в батьків є власні кордони, які не треба порушувати. Звісно це не буде діалог двох дорослих, де дитина одразу все зрозуміє.

Я пригадую приклад свого батьківства, коли 100 разів казав сину, що на люк наступати заборонено. Важливо, що я не застосовував залякування, мов то в люку живе монстр чи ще щось. Я користувався домінуючим голосом та здоровим сенсом, де здоровий сенс був у моєму розумінні, що в люк можна провалитись, а домінуючий голос – щоб дитина поступово інтегрувала це розуміння.

Я хочу зауважити саме потребу говорити домінуючим голосом. Не агресивним, але й не тихим. Це трішки бас, чи щось схоже на вчительський тон, але без принижування дитини, с повагою до неї, але й з розумінням своєї правоти. Саме це розуміння, що ви знаєте, що праві у своєї вимоги допоможе вам легше донести до дитини свою думку.

Я часто стикаюсь з тим, що батьки десь почули, що з дитиною треба розмовляти на рівних. Це не так. Коли з дитиною розмовляєш на рівних, вона відчуває, що можна сперечатись, можна не приймати те, що говорить мама чи тато. Батьки не мають бути для дитини друзями, вони мають бути батьками. Не принижувати, але демонструвати, що вони – уособлення Закону, який при тому вони також дотримуються.

Наприклад, якщо для дитини Законом є прибиранням кімнати (для дитини 6+), то і для дорослого Законом є прибирання своєї кімнати. Якщо Законом є поступова відмова від маніпулювання, то і батьки мають демонструвати, що замість маніпуляцій в комунікації між собою та з дитиною вони користуються словами, які несуть зрозуміле повідомлення.
Чому бувають складності в батьків у користуванні домінуючою позицією. Багато батьків користуються крайніми варіантами – тиха розмова, яку дитина не чує та ігнорує, чи криком, від якої дитина лякається, якщо крик агресивний та відчувається, як небезпека, чи звикає до нього, якщо він відчувається, як безсилля.

Причинами цих крайностей є відчуття провини, особливо в мам, так званий комплекс поганої мами. Мами відчувають себе «поганими», їм здається, що дитина буде їх менш любити, якщо вони будуть користуватися домінуючим голосом. І вони постійно стримуються. Я згадую запити від батьків, яки жалілись, що дитина керує їх життями. Що вони усе роблять, лише б дитина не плакала. Один батько навіть не хотів, щоб ми розмовляли про його доньку, якій не було ще двох років.

Бувають і інші варіанти. Наприклад, батьки навпаки – не можуть стримуватися та постійно знаходяться в агресивної позиції до дитини. В контексті цієї статті мова йде про батьків, які в цілому емпатичні, люблять дитину, але знаходяться у постійному стресі, в нездоровому оточені, де не мають відпочинку, відчувають звинувачення, вигорають. І тоді мова буде йти не тільки про провину, але й про відновлення ресурсу.

Так, бувають випадки, коли в дитині є соціопатичний компонент, і тоді вона не буде відчувати провину чи сором за те, що може причинити біль дорослому. Але тут вже робота значно складніша і може не вистачити виключно корекції поведінки з боку батьків.

В будь-яких випадках моя рекомендація – приходити батькам разом з дитиною на першу сімейну консультацію, в якій я чи інший психолог в розмові та у спостереженні зможе виявити причини проблеми, з якою звернулась сімейна система.

Дякую за увагу, бажаючи приєднуйтесь до моїх груп підтримки з Оленою Коссак, записуйтесь на консультації.

Слава Україні!

 

– Павло Думанський, практикуючий психоаналітик, експерт компанії Ля Телепате