Total Views: 48

Патологічна брехня може мати різні форми, залежно від того, який тип особистості взагалі, від того, якими психологічними захистами людина користується.

Найлегший варіант – коли людина в цілому має більш позитивно сформовану особистість, тобто були здорові стосунки з матір’ю, немає межового розладу. У людини в цілому здорова психіка, але починаючи, наприклад, з періоду кризи 3х років, батьки починають тиснути на дитину.

У такому випадку патологічна брехня буде формою захисту, як спротив, щоб уникнути тиск, бо любий тиск буде формувати гнів, який дали буде переходити у відчуття провини.

Постійні порівняння дитини з іншими, підкреслення нікчемності дитини будуть викликати сором. Щоб уникнути постійного стикання з непереносним соромом, дитина, навіть подорослішавши, все одно буде користуватись брехнею, як захистом від сорому.

У вказаних вище випадках патологічна брехня, як форма захисту, поступово може відпасти, бо в неї вже не буде задачі захищати від провини, сорому, відчування себе поганим, якщо людина буде працювати з психологом.

Складніше, якщо патологічна брехня має не стільки форму захисту, скільки інтегрується в психічну структуру і лишається там, як базовий спосіб взаємодії з реальністю. Такий розвиток імовірний, якщо людина має соціопатичну структуру особистості, користується первинними захистами.

Прикладом може бути нарцисична особистість, яка бреше, як дихає, коли це потрібно. Наприклад, хлопець в барі, який хоче закадрити дівчину, буде легко брехати, що він космонавт чи політик.

Інший приклад, коли людина постійно обіцяє щось зробити і вже бреше заздалегідь, бо не хоче казати прямо: «я не буду це робити». Пряма відповідь відчувається брехуном, як позбавлення плюшок від людини, якій він бреше. Допомагає у цьому нульова емпатія, через що брехун не спроможний відчути шкоду, яку наносить його брехня.

Лудомани також постійно брешуть, бо їх кінцева ціль – отримати гроші на нову ставку, інше – це просто сірий фон.

   – Павло Думанський, психоаналітик