Total Views: 23

Я продовжую тему причин формування схильності до формування аб’юзивного компоненту в стосунках. Ми часто можемо вважати, що ревнощі є ознакою великого кохання, але чи це так?
Давайте розбиратись!

Одразу відмічу, що бувають ревнощі досить адекватні, коли, наприклад, чоловік має велике жіноче коло спілкування, в якому дозволяє флірт, постійні переписки, якісь секрети, прикриваючись тим, що це просто дружба.
Патологічні ревнощі – це продовження теми патологічної жадібності, де людина додає до бажання повного отримання наступні елементи взаємодії:
– Зловживання проективною ідентифікацією, завдяки якої вкладає в партнера провину та сором за, начебто, його бажання зраджувати;
– Зловживання контролем, яким ревнивець контролює не тільки людину, але і власні внутрішні заперечені фантазії та бажання, які бачить в партнері;
Ми одразу пригадуємо ситуації, де жінка чи чоловік постійно дзвонять, контролюють кожний крок партнера, обмежують його коло друзів (не обов’язково іншої статі), мають доступ до усіх гаджетів, акаунтів тощо.
Буває і таке, що ревнивець сам(а) зраджує чи постійно про це фантазує, і саме свої фантазії та здатність це робити проектує на партнера, у чому його і звинувачує. Цей кейс можна часто бачити в романтичних комедіях, де головний герой до кінця фільму хоче одружитись з жінкою, яка його контролює, а в кінці, коли одруження накривається, з’являється, що контролювати можливо їй було потрібно саму себе.
Люди, в яких проблеми з провиною, будуть легкими мішенями для патологічних ревнивців, бо саме провина буде ефективним важелем в їх спілкуванні. Часто тактикою ревнивців в момент, коли партнеру це набридає, буде звинувачення у тому, що то він так сильно любить.
На мою думку патологічні ревнощі не мають нічого спільного з любов’ю, бо саме повага до свободи партнера та розуміння власних проекцій є проявами здорових стосунків, хоч якийсь час вам може бути приємно, що разом з ревнощами ви отримуєте багато уваги.