Total Views: 146

Основи психоаналізу.

Частина 1. Я, Его, СуперЕго

          Я (лат. ego, нім. das Ich) — за теорією психоаналізу, та частина людської особистості, яка усвідомлюється як власне «Я» і знаходиться в контакті з навколишнім світом за допомогою сприйняття. Его здійснює планування, оцінки, запам’ятовування та іншими шляхами реагує на вплив фізичного та соціального оточення.

        Его, поряд з поняттями Воно та Над-Я, є однією з трьох психологічних сутностей, запропонованих Зигмундом Фрейдом для опису динаміки людської психіки. Его, за Фрейдом, здійснює виконавчі функції, виступаючи посередником між зовнішнім та внутрішнім світом, а також між Ід (Воно) і Супер-Его (Над-Я). «Я» забезпечує безперервність і послідовність поведінки, реалізуючи особисту точку відліку, завдяки чому події минулого (збережені у пам’яті) узгоджуються з подіями сьогодення та майбутнього (представленими передбаченням та уявою).

          Его не збігається ні з психікою, ні з тілом, хоча тілесні відчуття формують ядро раннього досвіду індивіда.

          Его, досягши певного розвитку, здатне змінюватися протягом усього життя, особливо під впливом погроз, хвороб і змін умов існування.

          У міру розвитку індивіда відбувається диференціація Его і розвиток Супер-Его. Супер-Его включає заборони та контроль інстинктивних імпульсів через прийняття батьківських та соціальних стандартів. І, таким чином, виникає моральний конфлікт, необхідний для росту та дорослішання особистості. Его відіграє роль посередника між Супер-Его та Ід шляхом створення захисних механізмів.
          Концепція З. Фрейда про підсвідоме увібрала в себе множину різнорідних раніш існуючих відомостей, догадок і припущень. Були використані і народні прикмети, забобони. Наприклад, вчення про підсвідоме зустрічається у І. Гербарта, про психічну енергію – у Г. Т. Фехнера; про те, що тіло людини заряджене енергією нескінченно великого потенціалу – у І Сікорського; поняттям “витіснення” із однієї сфери в іншу – у А. Шопенгауера, “Едіпів комплекс” широко описаний у літературних творах, зокрема у Дідро “Племінник Рамо”.
           У структурі особистості З. Фрейд виділяє три компоненти:
 – ід (воно) – осередок сліпих інстинктів, або сексуальних, або агресивних потягів, що прагнуть відразу задовольнитися, незалежно від ставлення людини до довкілля.
          Ці прагнення, проникаючи з підсвідомого у свідомість, стають джерелом активності людини, своєрідно спрямовують її вчинки та поведінку. Особливого значення психоаналітики надають сексуальним потягам;
 – его (я) – регулятор, який сприймає інформацію із довкілля і стан власного організму, зберігає її в пам’яті і організує дії в інтересах самозбереження;
 – супер-его (над-я) – сукупність моральних стандартів, заборон і заохочень, що засвоєні особистістю переважно не усвідомлено у процесі виховання.
           На думку З. Фрейда, всередині людини довічно відбувається таємнича війна між прихованими у глибинах не усвідомлюваних психічних сил і необхідністю вижити у ворожому людині соціальному середовищу. Заборони з боку соціального середовища – “цезура” свідомості, – стикаючись з неусвідомлюваними потягами, наносять душевні травму, придушують енергію прагнень.
           Вимоги до его з боку ід, супер-его і соціуму, до якого індивід мусить пристосувати, породжують величезну внутрішню напругу. Як наслідок таємничої війни в середині особистості (головною силою є сексуальні потяги – лібідо), вона неминуче постійно перебуває в стані конфлікту само з собою і з соціальним оточенням. Але ця енергія нікуди не дівається і вимушена знаходити обхідні шляхи виходу зовні. Внаслідок зіткнень і боротьби компонентів особистості виникають невротичні симптоми, сновидіння, помилкові дії (обмовки, описки тощо) забування неприємного.