Цікаві новини, факти та події з психології і не тільки

Безмежна влада породжує чудовиськ

Сьогодні ми розповімо вам про Стенфордський тюремний експеримент, один з найвідоміших психологічних експериментів в історії. Дослідження оплатив військово-морський флот США, щоб розібратись, чому виникають конфлікти в їхніх виправних закладах і в морській піхоті.
24-м піддослідним повідомили, що вони методом випадкового вибору будуть призначені на роль в’язня або ж наглядача, і всі добровільно погодилися грати будь-яку з цих ролей за 15 доларів на день (зараз це приблизно 80 доларів) протягом періоду до двох тижнів…

Вони підписали контракт, який гарантував мінімально достатнє харчування, одяг, житло та медичне обслуговування. А також грошову винагороду в обмін на їх згоду грати призначену роль впродовж експерименту.

Для того, щоб підсилити в добровольців враження анонімності, кожна група отримала однакову форму. Охоронці були одягненні в сорочки та штани кольору хакі, мали свисток, поліцейський кийок та дзеркальні сонячні окуляри, крізь які неможливо було побачити очі. Форма в’язнів складалася з широкого халату, з ідентифікаційним номером спереду та ззаду, без спідньої білизни. Також вони мали ґумові туфлі та обтягуючі нейлонові шапочки; на одній кісточці був легкий ланцюг з замком. Кожному ув’язненому видали зубну щітку, мило, мильницю, рушник та постільну білизну. В камерах заборонили всі особисті речі.

Таке екіпірування в’язнів та наглядачів слугувало для підсилення ідентичності всередині кожної групи та для зменшення індивідуальних відмінностей в обох групах. Форма кольору хакі мала передати войовничий дух, свисток та кийки слугували символи влади та залякування. Форма зеків була призначена не лише для того, щоб позбавити їх індивідуальності, але й, щоб принизити їх та слугувати символом залежності та підлеглості. Ланцюг на кісточці постійно нагадував про гнітючу атмосферу в’язниці, навіть під час сну, коли він торкався іншої ноги.

За допомогою співробітників поліцейського управління Пало-Альто-Сітівсе випробувані, які мали грати роль зеків, були несподівано заарештовані в себе вдома. Співробітник поліції заявив, що вони підозрюються в крадіжці зі зломом чи озброєному пограбуванні, повідомив  про їхні права, одягнув наручники, ретельно обшукав (часто під поглядами допитливих сусідів) та привіз у відділок в поліцейському автомобілі. Після прибуття в в’язницю кожного ув’язненого роздягнули догола, обробили засобом від вошей (звичайним дезодорантом) й на деякий час залишали на самоті, стояти оголеним. Потім їм видали описаний вище одяг, сфотографували, провели в камеру та наказали мовчати.

Коли всі камери заселили, старший наглядач привітав ув’язнених та прочитав їм правила даного закладу. Ці «заповіді» слід було запам’ятати та виконувати. До зеків дозволялося звертатися лише за номером, вказаним на їх формі. В’язні щодня отримували такі маленькі радощі життя: скромне триразове харчування, право три рази відвідувати туалет в супроводі наглядачі і дві години – для читання та написання листів. Зеки були зобов’язані виконувати певну роботу, за яку мали отримати погодинну платню. Також були передбачені два побачення в тиждень. А також право дивитися фільми й робити фізичні вправи. Тричі на добу зеків вилаштовували на перекличку (по одному разу за робочу зміну наглядачів). Першочергова мета переклички – необхідність переконатися, що всі в’язні на місці, і перевірити їхнє знання правил та свого номера.

Невдовзі зеки не витримали лихої тюремної долі. Так, п’ятірку ув’язнених довелося звільнити з-під варти. Внаслідок глибокої емоційної депресії, люті та сильної тривоги. Симптоми були схожі в чотирьох випробуваних та почалися вже на другий день відсидки. П’ятого піддослідного довелося звільнити після того, коли в нього на тілі з’явилася психосоматична висипка. З зеків, які залишились, лише двоє сказали, що не бажають позбутися зароблених грошей в обмін на те, що їх достроково випустять з в’язниці. Коли експеримент завершили за 6 днів, замість запланованих 14, ув’язнені шалено тішилися, наскільки їм пощастило.

Реакція ж наглядачів виявилась протилежною. Вони буди засмучені рішенням припинити експеримент. Охоронці вже повністю вжилися в свою роль, величезна влада, якою вони володіли, давала їй неймовірне задоволення, і вони не хотіли втрачати її. Всі наглядачі завжди приходили на роботу вчасно. Кілька разів вони добровільно працювали понаднормово, не скаржачись і не просячи за це додаткову платню. З даних, отриманих після закінчення експерименту, вчені з’ясували, що коли деякі наглядачі опинялися з в’язнями тет-а-тет, поза зоною досяжності записуючої апаратури, наприклад, в туалеті чи на шляху туди, вони поводилися з в’язнями суворіше, ніж зазвичай. Відеозаписи дій охоронців свідчать, що їх загальна агресія по відношенню до ув’язнених з кожним днем зростала, навіть після того, як більшість зеків відмовилась від опору.

Таким чином, агресивна поведінка наглядачів більше не спричинялася, як це було спочатку, відчуттям загрози, а було природним наслідком того, що на них одягнена форма охоронця, й вони підтверджують свою владу, властиву цій ролі. Траплялися випадки, що зі самого ранку, коли зеки ще спали, наглядачі ходили по тюремному двору, з силою б’ючи кийком по долоні, чекаючи своїх полонених. Інший наглядач протримав «невиправного» в’язня в карцері довше часу, визначеного правилами самими ж наглядачами. Охоронець задумав не випускати його звідти всю ніч, до того ж, він намагався приховати цей факт від авторів експерименту, які, на його думку, занадто церемонилися з зеками.

Роль наглядача передбачала високий соціальний статус в в’язниці, приналежність до своєї групи та, перш за все, незвідану раніше владу над життям інших людей. Ця влада незмінно виражалася в наказах, покараннях, вимогах та погрозах фізичної  розправи. Наглядачам не було потреби обґрунтовувати свої вимоги, як вони це робили в своєму повсякденному житті, достатньо було лише висловити їх, щоб вимоги виконувались. Поведінка багатьох охоронців свідчила – і після експерименту вони самі розповідали про те, що вони насолоджувались почуттям великої влади.

Після першого дня експерименту практично всі права зеків (навіть час та умови сну й харчування) були переведені наглядачами в категорію привілеїв, які можна було заробити хорошою поведінкою. Перегляд фільмів та читання відмінили аж до наступних розпоряджень охоронців – згодом їх так і не дозволили. У винагороду перетворився також дозвіл їсти спати, відвідувати туалет, розмовляти, палити, носити окуляри або ж тимчасове поліпшення ставлення. Свавілля охоронців поширювалось навіть на такі звичні, буденні дії, як походи  в туалет. Щоб це зробити, потрібно було спершу отримати дозвіл (який не завжди давали), після чого в’язня вели в туалет з зав’язаними очима і в наручниках. Те ж саме стосувалося й багатьох інших простих речей: викурити сигарету, почитати, написати лист, випити стакан води чи почистити зуби.

Результати Стенфордського  використовувались для того, щоб проілюструвати, як легко люди піддаються впливу, якщо присутня узаконювальна ідеологія, а також соціальна й інституційна підтримка. Також їх використовують для ілюстрації теорії когнітивного дисонансу та впливу влади авторитетів.