Сьогодні я хочу поговорити про такий механізм психіки, як проективна ідентифікація. Проективна ідентифікація складна в розумінні. Якщо простими словами: це механізм, який складається з таких складових, як проекція, інтроекція та ідентифікація.

Під проекцією розуміється бачення в людині якихось якостей, рис, емоційних проявів, які насправді кожен з нас має у себе. Тому людина накладає своє уявлення того, яким може бути інший. І це уявлення не обов’язково буде співпадати з реальністю.

Наприклад, якщо в очах Марійки Петро буде нудним, то в очах начальника Петро буде відповідальним співробітником. А в очах матері Петро буде її маленьким синочком, тобто мати буде проеціювати свою любов і уявлення про Петра, як про її дитину, хоч Петро вже дорослий і має своїх дітей.

Під ідентифікацією розуміється ототожнення себе з їншою людиною. Це включає емоційний компонент. Наприклад, якщо близькому другу зле, ви будете ідентифікуватися з ним, з його станом. А якщо пам’ятати, що ідентифікація – процес двосторонній, інша людина також буде ототожнювати себе з вами, з вашими почуттями. Це момент, коли через проекцію свого стану та ідентифікацію іншої людини з вами можливо донести невербальне повідомлення, ВКЛАСТИ в другого свій стан.

Багато з читачів цієї статті мабуть багато стикалися з бажанням всередині себе, щоб близька людина відчувала те ж саме, що відчуваєте ви, відчула, як вам зле, прожила цей стан та зрозуміла, що ви не жартуєте і не драматизуєте.

Використання проективної ідентифікації, як способу донесення невербального повідомлення, бере свій початок з перших місяців життя, коли дитина через крик та плач вкладає свої почуття в маму, де мама у нормі показує своїм спокійним станом та здатністю витримувати ті потужні почуття, як з ними обходитися. Мати контейнує деструктивні імпульси дитини. Тобто дитина вже вчиться впорюватися зі своїми станами через евакуацію своїх почуттів в матері через проективну ідентифікацію.

Переходимо до відносин дорослих. Самий простий приклад – коли вам зле і ви не розумієте, в які слова цей стан заогорнути, щоб описати його. Ви будете підсвідомо прагнути в розмові вкласти цей стан в іншого. Жести, міміка, інтонація, постава, сльози, істерики, крик, ігнорування партнера, занурення у себе та інше – все це будуть інструменти донесення свого стану до іншої людини таким способом, щоб він відчув ваші почуття у себе.

Я вважаю, що і з вами було таке, що після розмови з кимось ваш настрій змінювався, вам може ставало краще чи гірше. Ви починали нервувати, відчувати тривогу, чи навпаки – у стані радості та ейфорії. Напевно це моменти, коли ви стали об’єктом використання проективної ідентифікації іншої людини.

Складна річ у тому, що якщо взаємодіяти через вище означені способи, це може руйнувати відносини з іншими людьми, люди (і ви теж) можуть плутатися у тому, де чиї відчуття, і далеко не кожен вміє відділяти привнесене (вкладене в себе) від свого власного.

Простий приклад – мати маленької дитини, яка іноді відчуває себе поганою мамою, вже відчуває власне відчуття провини. Але, коли в неї ще вкладає свій гнів її мати чи свекруха у вигляді звинувачень, мама дитини може почати згодом плутатися у тому, де її власне відчуття провини, а де – вкладене з боку матері чи свекрухи. І цей вклад може посилювати тривогу матері, комунікація з дитиною буде порушуватися і провина буде тиснути сильніше.

 

Я плавно перейшов до зловживання проективної ідентифікації. Під цим розуміється використання її таким чином, щоб вкласти в другу людину власні заперечені відчуття та уявлення. Мова йде за деструктивні уявлення, які людина у підсвідомому постійно розщеплює, знецінює, проектує та бачить у інших, ізолює, евакуює в інших, роблячи з них контейнер для їх деструктивних відчуттів. Це гнів, заздрість, сором, безсилля, нікчемність, слабкість та інші селф-аспекти людини, яки вона не хоче в себе впізнавати.

 

Завданням буде не тільки вкласти ці деструктивні відчуття в іншого, але і добитися того, щоб він відчував цей вклад і вважав, що це – його власні відчуття. Це спосіб спричинити іншому шкоду, контролювати його, вкладати в нього провину, сором та інше. Дуже часто дитина в патологічних стосунках с батьками може таке на собі відчувати.

Зараз у стан війни багато випадків зловживання проективної ідентифікації. Самий частий – коли людину звинувачують у тому, що вона робить недостатньо, на чийсь погляд, патріотичних постів в соціальних мережах, не хоче віддавати останню сорочку. Також дуже багато випадків всередині сімей, тому що багато сімейних систем об’єдналися під одним дахом і не звикли до життя на голові в одне одного.

Якщо ви відчуваєте у відносинах епізодичне чи постійне утискання (тиск) з проективною ідентифікацією і нездатність її розпізнати, не зайвим буде консультація психолога.

Дякую за увагу!

Автор: Павло Думанський