Total Views: 123

БІЗНЕС У СУЧАСНИХ РЕАЛІЯХ НА МОЄМУ ПРИКЛАДІ ТА НА ПРИКЛАДІ МОГО БАТЬКА

Вітаю усіх, друзі! Я вже декілька тижнів тому викладав пост на своїй сторінці в facebook про мого батька, який просив допомогти йому з грошима на їжу та житло, бо в нього бізнес накрився та ще й інсульт був до війни, тобто він одразу лишився і прибутку, і здоров’я.

Хочу усім подякувати, бо цих грошових переказів, що зробило багато людей, йому вистачило на ці пару тижнів, щоб якось знайти самостійний спосіб заробляти собі на перебування в хостелі, та на їжу з ліками. Зараз я також маю можливість йому відсилати невеличкі суми, бо знайшов роботу три тижні тому.
Хочу розповісти на його прикладі, як зараз люди з невеличкими продажами себе почувають.

Мій тато торгував багатьма речами до війни, але низка невдач привела його до того, що в нього залишилась його маленька діло з продажу шампунів. Його робочий день раніше складався з того, що він їздив по всій країні до постачальників тари, наклейки на тару, ще якихось елементів, яких я в же не пам’ятаю. Але там десь 4-5 постачальників різних компонентів для готової пляшки з шампунем (я вважав, що там тільки сам шампунь та тара).

Зараз ніхто не працює. Десь ракета влучила у підприємство, десь люди, що за свою частку праці відповідали, виїхали з міста, хтось, мабуть, помер.

Зараз він зміг забрати зі складів залишки тих шампунів, що там залишалися, і сьогодні його робочий день складається з того, що він з ранку до вечора стоїть на вулиці з декількома пляшками, так продає за день 3-5 пляшок шампуню. Потім забирає залишки та йде спати в хостел.

І так кожен день, сьогодні, на перше травня також на своєму місті. Вже намагається знайти нових постачальників потрібних компонентів. Не знаю, як там буде далі.

За себе можу теж розповісти. Ми з татком до війни дуже рідко спілкувалися, бо він пішов з сім’ї багато років тому. І я всі ці років працював і працюю з матір’ю, оптова торгівля на ринку «7 кілометр» в Одесі.
Що казати… До війни ми очікували контейнер товару з Китаю, але як війна почалась, кораблі більш не заходили до українських портів. Зараз, звісно, також не можуть, дякуючи рашистським підводкам та коритам.

Вже більше місяця товар не можемо забрати з порту Стамбулу, але, може, все ж таки заберемо через декілька днів. Але не знаю, що далі робити, бо товар, який там, може з’явитися не потрібним у сьогоднішніх реаліях війни.

У нас декілька співробітників, і я не знаю, чи будемо ми в змозі виплатити їм зарплату, чи будемо в змозі виплатити оренду за торговельні місця. Казали, що розмитнення нічого не варте – це не правда, мені експедитор вже сказав, що я буду змушений платити.

Не знаю, як далі працювати, бо ще потрібно буде знайти кошти на подальші постачання товару. Я не скаржуся, я знаю, що у багатьох містах країни, навіть, де не було страшних руйнівних подій, як Одеса (окрім обстрілів), Львів, Южноукраїнськ та ін., нема праці зовсім.

Я тільки хотів розповісти, як сьогодні торгівля себе почуває. Не дуже добре, що тут казати, вона почуває, але останні пару тижнів вже були замовлення від декількох людей, з якими ми працювали. Усі ці кошти поки з’їдає орендна плата, але побачимо, що далі буде.

Особливо хочу подякувати своїм співпрацівникам, які залишились в Україні та інколи виходять на ринок та щось відправляють покупцям.

Якщо казати за мене, я окрім праці в оптовій торгівлі, ще працюю більш 5 років, як практикуючий психоаналітик. Я ще до війни звик працювати швидко, стараючись дати за 1-3 консультації максимальний ефект.

Зараз розумію, що така моя навичка у праці дуже зручна, бо антикризова та короткострокова терапія більш актуальна для реалій війни. Я працюю безкоштовно з першого дня війни, та за цій період було тільки за минулий тиждень 11 консультацій. Різні запити – від труднощів в адаптації до ретравматизації гвалтування та горя утрати близьких. Також панічні атаки та екзистенціальні кризи.

І зараз я співпрацюю з такими організаціями, як Neuro Brain Boost, Ukrainneedsu та Ля Телепате, продовжуючи надавання безкоштовної психологічної підтримки онлайн.

Слава Україні, слава ЗСУ!

 

 – Павло Думанський, психоаналітик