Total Views: 299

Вітаю усіх! Мене звати Павло, я – практикуючий психоаналітик, і з недавнього часу співпрацюю з La Telepathe, де проводимо психологічні заняття в zoom. Написати цю статтю мене надихнув мій останній ефір на тему «Керування люттю».

Друзі, ми звикли до тем, які не лякають нас, бо не стикають з тим, що не хочеться згадувати в нас самих чи в наших близьких. Я говорю про неконтрольовану лють, коли червоні, крик рветься на назовні, летить посуд. Багато неприємних слів буває сказано. Пік ейфорії від буяння емоцій, але плата за це завжди висока.

Якщо ви впізнали себе в абзаці вище, вам зараз може стати незручно, соромно, ви можете почати звинувачувати себе, згадувати неприємні епізоди свого життя. І це перша пастка, з якої я пропоную вам вийти саме зараз. Бо від посипання голови попелом краще не стане.

Треба вперше зрозуміти, що багато в цих випадках залежить від фізіологічного аспекту. А саме – від звички нервової системи таким чином реалізовувати накопиченні емоції. Це схоже на адиктивну залежність. Організм звикає до того, що ви відчуваєте різке наповнення енергією під час сильної сварки.

Це стосується не тільки сварок, але й звички реалізовувати свій агресивний афект взагалі – людина б’є кулаком по столу, по меблі, кидає посуд об піл чи о стіну, нездатний себе контролювати. І тут криється друга пастка. Насправді, якщо почати потроху себе пригальмовувати в моменти запуску руйнівної поведінки, згодом можна навчитися зменшувати ці імпульсивні відреагування внутрішньої напруги.

Тобто, друзі, присутність фізіологічного аспекту пояснює, чому не треба себе звинувачувати, але й при тому це не дає вам індульгенцію казати: «Я себе не контролюю, тому так роблю». Так, ви не контролювали себе, поки не усвідомлювали усіх факторів, які впливають на схильність до руйнівної поведінки, але з усвідомленням ви вже не можете на них скидати відповідальність. Вас чекає багато роботи.

Під роботою я маю на увазі поступову відмову від отримання задоволення від реалізації своїх деструктивних імпульсів через руйнівну поведінку. І щоб ви були здатні на це, окрім відмови треба ще і розуміти підсвідомі конфлікти, яки можуть також впливати на звичку відреаговувати внутрішні імпульси таким чином.

Першим з цих внутрішніх конфліктів може бути заперечення на агресію. Людині з дитинства вкладали в підсвідоме ідею того, що злитися погано, так роблять тільки погані люди. Але шкода у тому, що гнів від заперечення нікуди не зникає, навпаки – він акумулюється в підсвідомому та постійно потребує сил на те, щоби бути і далі стриманим. І як раз одною із форм звільнення підсвідомого від накопиченого афекту є реалізація через неконтрольовану лють.

Людина звикає терпіти, чекаючи на дозвіл реалізації афекту, і нарешті, коли отримує його, нарешті реалізує свій внутрішній гнів. Гарним прикладом буде людина, яка каже: «Якщо мене не чіпати, я спокійний». Такій людині може здаватися, що якщо її якось образили, нагрубили, підвисили тон чи якимось іншим способом порушили її кордони, це дає їй індульгенцію на реалізацію свого гніву руйнівним шляхом. Але нажаль такі кейси можуть приводити до систематичного домашнього насилля чи до попадання за грати.

Тому моя перша порада – працювати з проблемами з агресією, прийняттям агресивної частини себе, відмовою від того, щоб терпіти, а потім вибухати. Бо як би ви не звинувачували іншу сторону у тому, що вона вас спровокувала,

ваша неконтрольована руйнівна лють – це ваша зона відповідальності.

Ви відчуваєте, як ваш погляд звужується до однієї крапки, як внутрішня чаша наповнюється люттю (можете навіть це візуалізувати), і поступово ви вчитесь ловити себе на моментах, коли ще погляд не звузився остаточно та цей сосуд не наповнився до краю. І тоді в вас з’являється вибір – йти далі по шляху руйнівної поведінки чи відмовитись від цього звичного варіанту взаємодії, взяти невеличку перерву, сісти з ручкою та зошитом та записати поступово все, що привело до такого емоційного стану. Іноді відповіді можуть вас здивувати, але й дати можливість прийняти якусь заперечену частину себе.

Ще одним внутрішнім конфліктом може бути схильність до садомазохістичного союзу та неспроможність відмовитись від садистського задоволення. Гарним прикладом є ілюстрація конфлікту, в якому жінка та чоловік будуть сваритися, після чого один з них буде відчувати внутрішню пустоту, а другий – тріумф перемоги від реалізації свого садистичного імпульсу.

Треба розуміти, що ейфорія від такого самопочуття сильне, але воно дуже швидко зникає, і на його місто приходить відчування пустоти, провини, випаленої землі (якщо людина не має соціопатичний тип особистості). Тому треба завжди пам’ятати, коли ви йдете шляхом накручування емоційного маховика – ви відчуєте короткострокове задоволення, але ціна буде висока. Кожна така сварка – це цвях в кришку гробу будь яких стосунків.

Моя друга порада – відмовитись від задоволення своїх садистських бажань, які можуть бути у кожної людини і яки треба усвідомлювати, не звинувачувати себе за це, але бути спроможним залишати їх у полі міркування, а не реалізації через руйнівну чи пасивно-агресивну поведінку.

Останнє, що хочу відмітити – образ життя. Якщо ви зловживаєте алкоголем, наркотичними речовинами, фаст фудом, знаходитесь в незадовільних стосунках чи на ненависної праці, недосипаєте, граєте в ігри, які розганяють вашу нервову систему, не приділяєте собі уваги і часу, якщо в вас постійно щось болить чи є якийсь запальний процес в організмі, ви у великій зоні ризику виникнення неконтрольованої люті.

Тому моя третя порада – працюйте над тим, що я перерахував вище.

Життя – це постійна потреба відмовлятись від чогось, що здатне вас руйнувати.

Ось такі справи, друзі! Записуйтесь на консультації, приходьте на ефіри, Слава Україні!