Хроніки карантину ч.3

Нині – Страсна п’ятниця, погода доволі гарна. Люди мали би бути радісними (через погоду) і в очікуванні або у роздумах (через саму суть свята та його сакральне значення для людства). Натомість, нині вони особливо злі і понервовані. Подратовані. Машин доволі багато, перш за все неадекватність соціуму (її хвилі) видно через зміну поведінки водіїв. Бувають дні, коли водії адекватні, а бувають і коли зовсім ні. Так-от, цих «зовсім ні» – все більше і все частіше протягом останнього місяця.
Втім, є і позитив. Якщо з людиною (незнайомою або малознайомою) таки відбувається контакт, він стає дуже емоційним, значно більш емоційним ніж це було у період До.

До.

Зараз з’являється ряд відео, знятих нібито ДО. Але опублікованих – з технічних причин – після. Не знаю, як я до них ставлюсь, але принаймні одна людина для мене трохи авторитетна – чоловік, відомий у езотеричних колах під псевдо Рао Кріом, який казав, що рік 2020 буде дуже важким у багатьох планах. До кінця дивитись відео я не стала…

Під час.

Вижити під час карантину. Вижити під час карантину. Вижити під час карантину. Вижити. Під. Час. Карантину.

Говорила нині з приятелем, він згоден зі мною у думці, що зараз ми проживаємо досвід ув’язнення. І невідомо, скільки ще це триватиме і як з того вийти. Це при тому, що я щодня бігаю, їжджу на природу копати землю і прибирати після зими. А що говорити про людей, які самоув’язнилися? Як почуваються вони? Чи це лише я так мучуся, бо творча ранима особистість? Звісно, кожен з нас дивиться на світ через свою призму, проте, швидше за все, я описую емоції і стан не лише свій, а й якогось із прошарків нашого суспільства.
А от інші країни, скажете ви, як виживають? У мене з цього приводу є два варіанти. Перший – вони законослухняні і не протестують, в нас же, враховуючи революційний досвід та перманентні мітинги і революції у зв’язку з побудовою країни, більш загострене відчуття свободи, тому ми не хочемо і не будемо терпіти ущемлення наших прав… Другий – ми точно не знаємо, що відбувається в інших країнах окрім того, що нам сказали. Цілком реально, що у них більше здорового глузду в державному управлінні і карантин не відбувається, як у тій приказці: «дай дурню Богу молитися, то він собі чоло розіб’є». Люди з мого найближчого оточення кажуть, що почувають себе точно так само, як уявляли собі колись самопочуття людей, що жили при тоталітаризмі…

Великдень.

Якось нам вдалось дотягнути до Великодня. Чому дотягнути – коли це все починалось, ми і думати не могли, що буде аж так надовго. Цікаво за собою спостерігати, як у відчуттях дні поступово розтягнулись і стали значно довшими, ніж ще тиждень-два тому… Того і дотягнули) Розладнався сон. Тоді як раніше, десь місяць часу, спалося довго і багато, то зараз відбулась фундаментальна зміна – спати хочеться – а заснути неможливо. В результаті ти просто відключаєшся від перевтоми, потім через деякий час включаєшся але відчуття невиспаності залишається. А наступний раз заснути вийде тільки знову перевтомившись…
З хорошого – прожито ще один день. Людей на вулиці практично нема. Якщо і є – то усі в масках. Ніхто не гуляє, просто кудись ідуть (підозрюю, з точки А в точку Б).

До.

Вже не буде ніколи так як було До. Ми переглянули цінності близьких контактів, задумались над своїм оточенням, сім’ями, подумали ще раз над тим, хто є для нас близькими людьми і наскільки цінно їх мати, зрозуміли важливість фізичних навантажень. Тобто, після карантину буде краще, ніж було до. Питання в ціні – чим ми за це розуміння заплатимо?
Також неприємним знаком можна вважати те, що зима 2019-2020 років видалась цілковито безсніжною, було багато аномалій та цвітіння. Нам дійсно пора задуматись над тим, якими варварами були наші предки і продовжуємо бути ми. Пора зупинити цю вакханалію!

Під час.

До усього лиха, загорілися ліси довкола Чорнобиля і в Києві почалась пилова буря. Це тривало кілька днів тому, на даний момент столиця у пилюці та диму, люди сидять закриті у домівках – оце справжній карантин.

Виїхати теж неможливо – усюди блок-пости, та й їхати нема куди – готелі не працюють, а багато в кого родичі живуть теж у регіонах, де відбуваються такі самі, ато й ті самі, пожежі. Я бачила карту, на якій палає ліс рівно по межі з Білорусією. Горіння Чорнобильської зони, швидше за все, є спеціально організованою атакою проти України.

Під час. Великдень.

Найцікавіше було дивитись на ноу-хау стосовно обрядів. Дехто найсміливіший таки прорвався і святив як паски, так і вербу на Вербну неділю, чим викликав на себе гори невдоволення учасників соцмереж. Передбачаючи такий перебіг подій, державні мужі чи ще хтось причетний, придумали освячення пасок онлайн – слухаєте службу Божу по радіо, потім самі свяченою водою окроплюєте великодні кошики :) словом, усі виходили з ситуації, як могли, щоб хоч трохи зберегти відчуття свята і його таїнства. А от Почаїв через день після Великодня взагалі закрили на карантин (увесь населений пункт), так як МПЦ ігнорує увесь карантин та запобіжні заходи, внаслідок чого там стався спалах інфекції, а кількість контактних осіб просто неможливо порахувати. Дезінфекцію зробити вони не дають, лише на подвір’ї коло храму. Так як святиня давно має бути повернута українському народу, надіюсь, по закінченню карантину влада не омине увагою цей прикрий випадок непокори попів МП і витурить їх звідти назавжди!

До.

Постійно думаю про пожежі та стан нашої планети… Пожежі на планеті наробили багато лиха. Не можу стверджувати, чи їх стало більше останнім часом внаслідок зміни клімату – так на то виглядає, але ми могли просто не знати про попередні випадки чи не звертати на них увагу, або були якісь інші причини, але факт такий є. На планеті періодично щось горить у великих кількостях. Нещодавні пожежі у Австралії ще не стерлись з пам‘яті. Увесь світ сильно переживав. Слали гроші. Сейв коалас ітд. Під час ж епідемії до усього лиха масові пожежі трапились у причорнобильській зоні, від чого у поєднанні з пиловою бурею Київ затягло так, що рівень забрудненості повітря там сягнув чи не лідируючої позначки у світі! Пожежі тривали понад тиждень, їх наче погасили та тепер вони ідуть вже у лісах Житомирщини і погоріли навіть людям хати. І що, де світове занепокоєння? Де гроші? Йдеться не лише про сейв біверс (в новинах «Української правди» бачила душероздираюче фото з бобром, який осліп від вогню і весь попечений вибіг до людей, а й про небезпечність перекидання вогню до самого обєкту «Укриття». Те саме було раніше. Пригадаєте флеш-моб «Je suis»? Всі були за Францію, бо там влаштували стрілянину. А те, що в Україні війна і щодня (!) гинуть кращі хлопці, цвіт народу – стало буденною справою, а мої «ватні» друзі навіть встигли «втомитись від війни», не встигнувши ще нічого для перемоги зробити… Ми маємо безліч колективних, трансгенераційних травм, які не можемо прожити, тому що не говоримо про них, а якщо і згадуємо, то неодмінно з почуттям провини… Говорімо між собою про усе наболіле! Прошу вас, любі мої. Говорімо і проживаймо! Може, це і був головний меседж карантину людству?

Далі буде…

Автор: Олена Коссак

П.С. Тут можна прочитати першу, другу, четверту та п’яту частини “Хронік карантину”.