Total Views: 357

Основи психоаналізу.

 

 

Частина 2. Сила Его. Свідомі і несвідомі аспекти Его

 

Поступ, що проявляється в переході від негайної реакції до контрольованої поведінки, від дологічного до раціонального мислення відбувається повільно і здійснюється у вигляді багатьох послідовних стадій протягом дитинства. Навіть досягнувши фізичної зрілості, люди істотно різняться між собою у формах та ефективності діяльності Его. Це важлива якість була названа Фрейдом «силою Его».

Людині з «сильним Его» властиві такі характеристики: вона об’єктивна у своїх оцінках навколишнього світу та себе; її діяльність організується на триваліший час, так що можливі планування та розпорядок; така людина здатна виконати ухвалені рішення і, не вагаючись, вибирати з наявних альтернатив; вона не підкоряється сліпо своїм устремлінням і може скеровувати їх в суспільно корисне русло; вона здатна протистояти безпосередньому тиску з боку фізичного та соціального оточення, обдумуючи та вибираючи власний курс.

З іншого боку, індивід зі «слабким Его» більш схожий на дитину: його поведінка імпульсивно та визначається моментом; сприйняття дійсності й себе спотворено; він досягає меншого успіху в продуктивній роботі, оскільки його енергія витрачається на захист спотворених та нереалістичних уявлень про себе; він може страждати від невротичних симптомів.

З часів Фрейда, який розробив концепцію Его і його структуру, та Юнга, який досліджував Его, іншими вченими були розроблені декілька відмінних теорій Его. З погляду загальної психології, Его розглядається, як «джерело поведінки та сполучний центр особистості в її людському оточенні» (Metzger, Psychologie, 1941). Его в процесі розвитку людини виділяється з єдиної споконвічної свідомості, яка охоплює «зовнішній світ» та власну особистість в нероздільній єдності. Воно постійно супроводжується свідомістю «з-самим-собою-ідентичного-буття»; таким чином, якщо людина чітко пізнає свої тілесні й душевні зміни, то вона усвідомлює себе «у своїй основі» (тобто в глибині свого Его) завжди тією самою. До наочної сфери Его відносяться тіло і все, що може служити розширенню цієї сфери (що є предметом постійного прагнення): одяг, прикраси, а також майно, в яке Его може «вростати». Часто в Его вбачають творчу єдність; дійсність набуває сенс, лише коли вона співвіднесена з ним; особливо чітко це виражено у Фіхте: «Его вимагає, щоб воно обіймало собою всю реальність та досягало нескінченності». Фрідріх Ніцше, навпаки, щодо Его писав: «Его — це безліч особистісних (нім. personenarten) сил, з яких то одна, то інша виступає на передній план».

Его – ім’я, яке Фрейд дав набору функцій, що дозволяють пристосовуватися до вимог життя, знаходячи шляхи, доступні в межах даної сім’ї, для управління устремліннями Ід. Его розвивається безперервно протягом усього життя, але найбільш швидко – в дитинстві, починаючи з раннього дитинства. Его функціонує відповідно до принципу реальності і є колискою вторинного процесу мислення (послідовного, логічного, орієнтованого на реальність пізнання). Таким чином, воно є посередником між вимогами Ід і обмеженнями реальності і етики. Воно має як свідомий, так і несвідомий аспекти. Свідомий – те, що більшість людей розуміє під терміном “Власне Я” ( “self”, селф, “самість”), або “Я”, в той час як несвідомий аспект включає в себе захисні процеси – витіснення, заміщення, раціоналізацію і сублімацію.

Завдяки структурній теорії аналітики відкрили для себе нові шляхи в розумінні деяких типів патології характеру; а саме – кожен розвиває захисні реакції Его, які могли бути адаптивними в дитинстві, але виявляються неадаптивними поза сім’єю.

Одним з аспектів моделі, важливим як для терапії, так і для діагностики, було уявлення про те, що Его має широкий діапазон дій – від глибоко несвідомих (наприклад, примітивні емоційні реакції на події, що блокуються таким потужним захистом, як заперечення) до повністю усвідомлюваних. Протягом процесу психоаналітичного лікування “спостерігає Его”, свідома і раціональна частина психіки, здатна коментувати емоційний стан, формує альянс з психоаналітиком з метою розуміння разом з ним за все Его, в той час як “переживає Его” вміщує в себе більш внутрішній (чуттєвий) сенс того, що відбувається в терапевтичних взаєминах.

 

У попередній частині – про “Еґо-синтонність” і “Еґо-дистонність”, “сила Еґо”, “Спостерігаюче Я”.