Total Views: 106

 

Основи психоаналізу.

 

 

Частина 3. Терапевтичне розщеплення Его

Терапевтичне розщеплення Его” (Sterba, 1934) розглядалося як необхідна умова ефективної аналітичної терапії. Якщо пацієнт виявлявся не здатний говорити з позиції спостерігача про менш раціональні, більш внутрішні емоційні реакції, то першим завданням терапевта є допомога у розвитку цих здібностей.

 

 

Присутність або відсутність спостерігає Его сталою діагностичною величиною першорядної важливості, оскільки наявність симптому або проблеми, дистонічною (чужою) спостерігаючому Его, робило процес лікування набагато швидшим, ніж якби ми мали справу з проблемою, зовні виглядає аналогічно, але яку пацієнт ніколи не розглядав як варту уваги.

Це відкриття продовжує жити в мові аналітичних діагностів, коли вони говорять про проблему або особистісному стилі “Его-дистонність” або “Его-синтонність”.

 

Его-синтонність (EGO-SYNTONIC) – поведінка сумісна з власними стандартами, як, наприклад, у разі риси вдачі, яка може бути неприємна іншим, але не доставляє незручності самій людині.

Его-синтонність – коли якийсь прояв характеру, реакцій чи поведінки (не обов’язково об’єктивно нормальний) добре сприймається самою людиною, а его-дистонність – коли він самій людині заважає і вона хоче його позбутись. Розглянемо приклади нижче.

В сфері психічних хвороб різної тяжкості є одна дуже важлива характеристика, яка передається двома термінами: его-синтонність і его-дистонність. Простіше кажучи, наскільки симптоматика близька або навпаки чужа нашій особистості (нашому его). Візьмемо практичний приклад. У людини спостерігається невротичний регістр обсесивно-компульсивного розладу. Іншими словами – особистість страждає від ОКР-неврозу. Наприклад, постійно доводиться досконально піклуватися про свою зовнішність, наводити нескінченні виснажливі порядки в квартирі і т.д. І тут важливе зауваження. При неврозах, як правило, спостерігається его-дистонність. Невроз неприємний людині, чужий його справжньому “Я”, суб’єкт хоче скоріше позбутися від цієї симптоматики, намагається їй протидіяти і т.д.

Тепер інший випадок. Особис­тість страждає від ОКР-психопатії (особистісного розладу) – зафіксовано психопатичний регістр обсесивно-компульсивного розладу. Що ми можемо спостерігати вже в цьому випадку? Суб’єкт нескінченно піклується про свою зовнішність, тому що вважає це нормою (хоча це забирає дуже багато часу). Такий особистості подобаються довгі і педантичні наведення порядків у квартирі (хоча це теж забирає колосальну кількість часу, який можна було б використовувати по-іншому). У буквальному сенсі цього слова у людини нав’язливості, але вони цілком узгоджуються з установками его. Особистісний розлад не сприймається як щось чуже, неприємне. Надмірна хвороблива чистота інтерпретується як правило гігієни. Десятикратне протирання підлог трактується як боротьба з мікробами (або навіть як естетика, адже коли все чисто – це ж так красиво …).

При особистісних розладах спостерігається его-синтонність. Особистість не бореться сама з собою, вона живе з нав’язливими думками досить гармонійно, і вони, якщо так можна висловитися, “вплітаються” в саму структуру характеру, його особливостей і т.д. Іноді така людина навіть з великими труднощами усвідомлює, що у нього щось не так (не дивлячись на скандали через чистоти, гігієни, перегинів з наведенням порядків, прибирання).

Ось таке ось досить просте пояснення. Тому, якщо ви не можете відрізнити невроз від особистісного розладу, завжди пробуйте провести аналіз на его-синтонність / его-дистонність проблеми.

Важливим нововведенням як для терапії, так і для психодинамічної діагностики стало уявлення про те, що Его володіє широким діапазоном дій – від глибоко підсвідомих (наприклад, примітивні емоційні реакції на події, що блокуються таким потужним захистом, як заперечення) до повністю усвідомлюваних.

В рамках цього уявлення склалась робоча модель, згідно з якою протягом процесу психоаналітичної терапії «спостерігаюче Я» – свідома і раціональна частина психіки – здатне конвертувати емоційний стан, формує терапевтичний альянс з психоаналітиком в цілях разом зрозуміти з ним все про Его, в той час як «переживаюче Его» вміщує в себе більш внутрішній (чуттєвий) сенс того, що відбувається в терапевтичних взаєминах.

«Терапевтичне розщеплення Его» стало розглядатися як необхідна умова ефективної аналітичної терапії. У разі, якщо пацієнт виявлявся не здатний говорити з позиції спостерігача при менш раціональних, більш глибинних емоційних реакціях, першою задачею ставала допомога в розвитку цих здібностей. Присутність або відсутність спостерігаючого Его стала прогностичним критерієм першорядної важливості, оскільки дистонність (чужа спостерігаючому Его) симптому або проблеми робило процес психотерапії набагато більш швидким і ефективним, ніж синтонність проблем, тобто сприцняття їх пацієнтом як цілком органічних, і в зв’язку з цим вони не заслуговують уваги.

Це відкриття привело до появи таких термінів, як «Его-дистонний» або «его-синтонний» особистісний стиль.

Спостерігаюче Его – частина індивіда, здатна до сприйняття й оцінки як внутрішніх сил (імпульсів і заборон), так і елементів зовнішньої реальності, що мають вплив на афекти, мотивацію і поведінку даної людини. (О. Кернберг).

Еміль Крепелін, засновник сучасної класифікаційної системи, дослідивши спектр емоціональних розладів, виявив їх деякі загальні синдроми і характеристики, екзогенні (виліковні) і ендогенні (невиліковні) розлади. До перших він відносив маніакально-депресивний психоз (сучасна назва – біполярний афективний розлад) , а до останніх – шизофренію, що вважалася на ті часи органічним пошкодженням мозку. Базувалась ця система на роботах Крепеліна, а Фройд провів відмінність між невротичними та психотичними рівнями функціонування. Перший характеризувався повним розумінням реальності, другий – втратою контакту з нею. Після появи другої топіки в псіхоаналізі дана відмінність прийняла форму коментаря до особистісної структури.

Невротики вважались страждальцями тому, що їх Его-захисти були надто негнучкими і відрізали їх від енергії Ід, психотиків ж розглядали як хворих, чиї захисти надто слабкі, в зв’язку з чим вони виявлялись затопленими примітивними силами Ід. Психодинамічна терапія невротиків стала розглядатися як спрямована на пом’якшення Его захистів і отримання доступу до Ід (для використання його енергії в конструктивних цілях), в той час як метою терапії психотиків являлось зміцнення захистів, а також розвиток стійкості до стресів, поліпшення тестування реальності і відтискування вируючого Ід назад в несвідоме.

У роботах его-психологічного напрямку в додаток до різниці між неврозом та психозом з’явилося розрізнення ступеня адаптації всередині невротичних категорій. Першим стало введене Вільгельмом Райхом розрізнення між симптоматичним неврозом і неврозом характеру. Для оцінки того, з чим конкретно психоаналітикам доводиться мати справу, вводилася певна схема первинного інтерв’ю з пацієнтом, що має скарги невротичного рівня.

Зокрема, в ході бесіди необхідно було дати відповідь на такі питання:

      1. Чи має психотерапевт справу з недавно виниклою проблемою або вона в тій чи іншій формі існувала з раннього часу?
      2. Чи мало місце різке зростання тривоги пацієнта або ж спостерігався поступовий занепад загального стану?
      3. Пацієнт сам висловив бажання звернутися за лікуванням або ж інші (родичі, друзі, соціальні або юридичні структури і т. п.) направили його?
      4. Чи є симптоми пацієнта его-дистонними або его-синтонними?
      5. Чи є адекватною здатність особистості бачити перспективу своїх проблем (чи існує у неї «спостерігає Его») розвитку альянсу з терапевтом проти симптомів або ж паціент розглядає психотерапевта як потенційно ворожого або магічного рятівника?

Позитивна відповідь на першу частину кожного варіанта імовірно є ознакою симптоматичних проблем, а на другий – проблем характеру. Цінність цієї відмінності полягає в висновках для практики і прогнозу.

 

У попередніх частинах:

– Що таке “Еґо-синтонність” і “Еґо-дистонність”, “сила Еґо”, “Спостерігаюче Я”.

– Свідомі і несвідомі аспекти Еґо. “Сила Еґо” – що це?